Конкурсна робота "Крила надії"

Маленька гілочка великого дерева

Як же багато невеликих затишних містечок на Західній Україні! І всі вони мають свою історію, своїх видатних уродженців  або , як мінімум, неймовірні краєвиди.

Моє рідне місто – Великі Мости – одне з таких населених пунктів. Воно невелике ( приблизно шість  тисяч населення ), затишне ( з усіх сторін оточене лісами ) та багате на талановитих і знаних земляків. Але наразі не про цих славних видатних людей, а про звичайну  жительку Великих Мостів, хоча і ще неповнолітню, тобто про мене.

Мене звати Юля Шийка, маю 11 з половиною років,  і я  є гуртківцем екологічного клубу «Зелений міст» Великомостівського Центру дитячої та юнацької творчості. Як виявилося доволі несподівано, екологом я є не лише на папері ( тобто у списках гуртківців ), але й за покликанням.

П’ять років тому, далекого березня 2011 року я стала членом екологічної агітбригади «Еко-Брідж» ( «еко» – від екологічний, «брідж» - від англійського «міст» ). І, ви знаєте, дуже близько взяла собі до серця екологічну ситуацію у своєму рідному місті. Я разом зі своїми друзями у Центрі творчості організували збір використаних батарейок, які потім  здають  на переробку у Львів. Тільки уявіть собі : якщо цю батарейку викинути у смітник, вона, окислюючись, забруднить двадцять навколишніх квадратних метрів землі! І на цьому клаптику вже ніколи не виросте смачна морква чи картопля.

Також щороку агітбригада із певною темою здійснює екологічне турне школами Сокальського району. Ми розповідаємо  своїм ровесникам у цікавій та доступній формі про охорону лісів та  водних ресурсів,  збереження первоцвітів. А найкраще і найтепліше нас сприймають у дошкільних закладах :  малюки ще й досі, як мене бачать, махають і вигукують : «Пролісок, привіт!» Це так приємно, відчуваєш, що робиш щось потрібне і значуще.

А ще я посприяла врятуванню не однієї ялиночки. Аби на новорічно-різдвяні свята люди не вирубували щораз нові деревця, я зі своїми друзями з еко-клубу

організували свято  «Збережіть ялинку!». У виставі я грала роль Ялиночки. Результат був вражаючим : у міській раді Великих Мостів, дитячому садку, школі-ліцеї та рідному Центрі творчості з’явилися штучні красуні-ялинки. Отож і рахуйте : скільки живих дерев я допомогла врятувати?

        Не те щоб я хвалилася, але мені подобається те, що я роблю. Мені зовсім небайдуже, чим буду дихати, що буду їсти-пити я та мої діти через 20, 30 чи 50 років. Я просто люблю своє життя, своїх батьків і своє місто. Я просто маленька гілочка великого розлогого дерева, яке називається Україна.

        Це звичайна собі історія про звичайну собі дівчинку, яка робить звичайнісіньку  - буденну справу – намагається врятувати світ. І якщо моя історія видасться нудною, це нестрашно – зате вона правдива, повчальна і моя!!! Бо у якій ще історії дитина мого віку може завадити вирубуванню лісів та винищуванню первоцвітів? Хіба лише у добрій казці…